Kyyivmisʹksvitlo

Загальна інформація

Історія електричного освітлення вулиць і площ міста Києва почалась в кінці дев’ятнадцятого століття. Маючи бажання не відставати від Москви і Петербургу, Київська міська Дума в 1887 році намагалась укласти угоду на освітлення міста з “Товариством електричного освітлення ”, що з 1886 року знаходилось у столиці. Переговори закінчились невдало.

Не чекаючи будівництва міської електростанції, київські заможні люди почали освітлювати свої будинки від окремих домових електроустановок. В 1888 році електричне освітлення було змонтовано в саду Шато-де-Флер, на території теперішнього стадіону “Динамо”.
Київська Дума, враховуючи переваги застосування електричної енергії для освітлення вулиць, оголошує в 1889 році конкурс на проект електричного освітлення центральної частини міста. І вже 23 травня 1890 року Київська міська управа уклала з компанією “Савицький і Страус” договір, в п.1 якого записано: “Ми, Савицький і Страус”, зобов’язуємось встановити і утримувати 14 ліхтарів по Хрещатинській вулиці, починаючи від будинку Зайцева до Бессарабської площі і один ліхтар біля театральної брами.

Протягом півріччя компанія збудувала свою електростанцію і незабаром засвітили “небесним світлом”, передбачені договором, перші 14 електричних дугових ліхтарів на Хрещатику. Таким був початок застосування електричної енергії в зовнішньому освітленні стародавнього слов’янського міста Києва.
Розвиток електричного освітлення вулиць Києва в перші роки був дуже повільний. До кінця століття на вулицях міста було встановлено приблизно 400 ліхтарів, які були розташовані тільки в центрі міста, де знаходились урядові та міські заклади, мешкали аристократія та буржуазія.

На початку 1902 року загальна кількість дугових ліхтарів на вулицях Києва складала 401 шт. В кінці 1918 року кількість електричних ліхтарів наближалась вже до тисячі, в той час як в Москві їх було майже в 4 рази більше.

На вулицях Києва, що мали електричне освітлення, газові ліхтарі запалювались після відключення електричних з 12, а на Хрещатику з 3-х годин ночі.
Всього, в 1913-1914 рр. вулиці вечірнього міста освітлювали 5.5 тис. ліхтарів. З них, біля тисячі були електричними, інші газовими. Значна частина міста зовсім не освітлювалась.

В процесі відновлення зруйнованого громадянською війною господарства, реконструювалось і зовнішнє освітлення міста. В кінці 1926 року вулиці Києва освітлювались вже тільки електричними джерелами світла. Зі зростанням і розвитком міста покращувалось і зовнішнє освітлення його вулиць і площ.
В 1934 році Київ став столицею республіки. Це дало поштовх прискореному розвитку зовнішнього освітлення, як невід’ємної частини міського господарства. Із ліхтарного цеху “Київенерго” в жовтні 1935 року було створено трест “Київміськсвітло”.

В фондах Київського міського архіву зберігається наказ № 1 тресту “Київміськсвітло”, датований 7 жовтня 1935 року. Цей день ми вважаємо Днем народження нашого підприємства.

Після організації спеціалізованого підприємства, де працювало біля двох десятків працівників, почався значний кількісний ріст і якісне удосконалення зовнішнього освітлення столиці України.

В 1935 році на балансі підприємства було 3100 світильників. До початку Великої Вітчизняної війни кількість світильників зросла до 7711 штук, протяжність мереж до 362 км. За часи німецької окупації мережі зовнішнього освітлення були повністю знищені.

Одразу ж після визволення міста відроджене підприємство “Київміськсвітло” почало відновлювати зруйновані мережі. Для прискорення відновлення і ремонту мереж зовнішнього освітлення міста влітку 1945 року в складі підприємства була створена монтажна контора (зараз це самостійне Підрядне спеціалізоване підприємство будівельно-електромонтажних робіт, знаходиться в складі комунальної корпорації “Київавтодор”).getImage

В цьому ж, 1945 році, був введений перший в Україні пульт телемеханічного управління і контролю за станом мереж зовнішнього освітлення міста, виконаний по індивідуальному проекту Київським відділенням Проектно-монтажного тресту № 5 МЕП СРСР, що не мав по своїм технічним можливостям на той час аналогів не тільки в Україні, а і в СРСР.

Вкінці 1945 року вулиці міста освітлювали вже 4470 світильників, а за наступне п’ятиріччя їх кількість збільшилась втричі і складало на кінець 1950 року 13700 штук.

До речі, 1948 рік ввійшов в історію підприємства тим, що завдяки одержанню першої автомашини почалась механізація ручної праці. В 1956 році на вул. Карла Лібкнехта (нині Шовковична) були встановлені на тросах перші люмінесцентні світильники, а через чотири роки на Привокзальній площі були змонтовані перші 17 світильників з ртутними джерелами світла типу ДРЛ.

1960 рік вважається роком початку якісного технічного переоснащення мереж зовнішнього освітлення міста. З цього року приріст світлоточок здійснювався тільки за рахунок газорозрядних джерел світла , а в 1976 році підприємством були встановлені на вул. Жовтневої революції (нині Інститутська) перші п’ять світильників з економічними натрієвими лампами, кількість яких вже сьогодні дорівнює 78400 штук, що складає 60% від загальної кількості встановлених в місті і Києві ламп. Таким чином Київ став другим, після Москви, містом СРСР, в зовнішньому освітленні якого застосовуються світильники з газорозрядними джерелами світла.

З 1964 року в роботі підприємства “Київміськсвітло” з’явився ще один цікавий напрямок – створена служба архітектурно-декоративного підсвічування. Художнє підсвічування архітектурних ансамблів Києва казково змінило облік вечірнього міста. Вдало виконані фахівцями підприємства підсвічування Києво-Печерського заповідника, Софіївського собору, Андріївської церкви та ін. створюють особливу чарівність вечірнього Києва. А підсвічування Московського, Паркового та Залізничного мостів через р. Дніпро пожвавило панораму дніпровських берегів. Найбільшого розвитку архітектурне підсвічування здобуло наприкінці 90-х років минулого століття в процесі реконструкції головної вулиці міста – Хрещатика та майдану Незалежності, де встановлено 984 прожектора.

В 1975 році паралельно з розвитком мереж зовнішнього і декоративного освітлення була розроблена та впроваджена система телеуправління вуличним освітленням, що дала можливість включати і відключати частково або повністю освітлення міста, а також контролювати стан мереж. В цьому ж 1975 році було введено в експлуатацію перший районний пульт управління, що забезпечував централізоване управління зовнішнім освітленням лівобережної частини міста, а з 1979 року функціонує другий районний пульт управління в Оболонському районі м. Києва.

Сучасність та перспективи розвитку зовнішнього освітлення міста Києва
До 1994 року контроль за станом мереж здійснювався застарілими релейними пультами управління. Контролювалось тільки 22% мереж (ті вулиці, освітлення яких мало живлення від шаф включення, що з’єднані з пультами лініями прямого зв’язку. Ці лінії підприємство орендувало в Укртелекомі.
У Лівобережній частині міста з 1996 року поетапно вводиться в експлуатацію цифрова радіометрична система “Славутич-1”, розроблена Київськими фахівцями ТОВ “Канал-Р”. Система працювала на частоті 42 МГц, на якій відбувався оперативний зв’язок диспетчерських служб як з черговими оперативно-аварійними, так і з експлуатаційними бригадами по обслуговуванню мереж освітлення, не заважаючи оперативному зв’язку. Система формувала, передавала, приймала та обробляла сигнали управління та діагностики мереж зовнішнього освітлення з послідуючим відображенням стану мереж на екрані монітора ПЕВМ.

В 2001 році на центральному диспетчерському пункті була введена в експлуатацію розроблена ВО “Промавтоматика” та АО “Укравтоматика” (м. Житомир) система ТМ-323С. Сигнали контролю в цій системі передавалися від шаф управління на центральний пульт по силовим розподільчим мережам зовнішнього освітлення. Завдяки цьому відпала необхідність оренди додаткових телефонних ліній, а обсяг мереж, що контролювався центральним пультом Правобережної частини міста, зріс з 22% до 96%.

В 2005 році КП «Київміськсвітло» нагороджено Дипломом Всеукраїнського конкурсу «Інженер року. Лідер житлово-комунального господарства – 2004» в номінації «Підприємство (організація)».

Протягом 2010-2012 років КП «Київміськсвітло», для управління функціональним, архітектурно-декоративним зовнішнім освітленням та ілюмінацією міста Києва, було впроваджено систему «СУГО». Система складається з Диспетчерського пункту та терміналів виконавчих пунктів, кількість терміналів залежить від розгалуженості мереж зовнішнього освітлення (на даний час система містить 1400 терміналів). Диспетчерський пункт та термінали виконавчих пунктів обмінюються інформацією між собою за допомогою GSM – GPRS зв’язку.

Основною функцією системи є запрограмоване диспетчером автоматичне включення повного (чергове та робоче) освітлення; перехід на чергове, передранкове включення повного і відключення освітлення.

На даний час підприємство налічує у своєму складі понад 420 працівників, структурно поділене на 7 експлуатаційно-технічних районів мереж зовнішнього освітлення, підрозділу обслуговування архітектурно-декоративного освітлення, виробничо-диспетчерської служби, виробничої електротехнічної лабораторії які обслуговують близько 180000 світильників, прожекторів, елементів ілюмінації різних потужностей та призначення, понад 4220 км мереж, 93 одиницями спецавтотехніки.

Основними напрямками розвитку зовнішнього освітлення міста Києва вважаємо удосконалення системи керування та контролю стану мереж, уніфікацію освітлювальних приладів функціонального освітлення з впровадженням обладнання з високими показниками співвідношення люміноватт та вартості, створення, як складової, концепції розвитку зовнішнього та архітектурно-декоративного освітлення міста у стратегіччному плані соціально-економічного розвитку Києва.